маніфест

ситуація критичного погляду вимагає звільнення місця для споглядання, що проявляє нас в конкретній ситуації й водночас специфіку місця.

через мистецькі й навчальні практики, встановлюючи «культурні ситуації», ми дистанціюємо і захоплюємося одночасно. погляд є вимушено ретроспективним.
ми не можемо представляти сучасність, не досягнувши минулого, сумнівного
і недосяжного. погляд є вимушено ретроспективним.

досягнення можливе завдяки повторенню того, що вже відбулося, в чому вже одного разу був зроблений вибір.

нам немає потреби вигадувати нове з нічого. все поряд з нами, ми лише постійно програємо те саме. ми не бажаємо віддаватися наосліп гомогенній, анонімній
і аісторичній тотальності. ми звертаємося до радикалізованої контекстуалізації.
без цієї точки відліку розрізнення стає неможливим, безглуздим. якщо ми відтворюємо в механічний спосіб, некритично, щось як безумовну даність, ми добровільно відмовляємося від судження.

свідоме повторення (ре)актулізує і робить досяжним ситуацію нашому погляду.
дія повернення — це повернення до чогось, що одного разу відбулося і де знадобилося продумати думку наново. водночас — це повернення погляду до себе. ми повторюємо, усвідомлюючи, що наш погляд із сучасного моменту — із моменту, який іще мусимо прояснити.

увага до умов, де ми знаходимося, як розташовані наші тіла, що є поряд і поміж ними в певному просторі і часі, пред’являє культурні ситуації. встановлюючи або проявляючи культурні ситуації, ми захоплюємся і захоплені водночас. у просторі вже даного, в якому ми перебуваємо і яке створило нас, ми звільнюємо місце для погляду. ми захоплюємо місце змушено і тимчасово. дія захоплення одночасна зі звільненням. через цей проявлений образ культури ми спроможні побачити себе. так ми уявляємо, прояснюємо й встановлюємо ці простори між цими тілами: місця з їхніми історіями і прихованими можливостями, місця з потенційністю (пере)установлювання.